Itinerarium

Kazanie na niedzielę 28 kwietnia 2024

ЛИШЕ ЛЮБОВ

Проповідь на неділю 28 квітня 2024 року

Jesteście zadowoleni ze swojego życia? Jest piękne, ciekawe i cudowne? O swoim mogę powiedzieć, że tak, jest bardzo piękne, przeciekawe i niezwykle cudowne. Obfite!

W opowieści o krzewie winnym – moim zdaniem – chodzi o jakość życia, o owoc obfity. Jakość życia? W młodości tę jakość mierzymy tym, co mamy, głównie modnymi i drogimi rzeczami. Potem ulegamy pokusie mierzenia jakości życia stanem konta, im więcej tym lepiej.

Z biegiem lat wiem jednak, że tylko miłość nadaje głębię i najwyższą jakość życiu. Tak było w życiorysie Chrystusa, próbuję, aby tak było i w moim. Jeszcze bardziej wyzwala we mnie miłość wojna w Ukrainie i los moich sióstr i braci znad Dniepru. Miłość nie ma sensu, jeśli odrywa się od cierpienia niewinnych ludzi, od bomb spadających na bezbronne domy, szkoły i ulice. I zabijających kobiety, mężczyzn i dzieci. Nie ma sensu miłość, jeśli zamkniemy oczy i uszy na Ukrainę.

Niech taka miłość, dająca obfite życie, napełni nas wszystkich.

Чи ви задоволені своїм життям? Чи воно красиве, цікаве і чудове? Про своє можу сказати, що так, воно дуже красиве, цікаве і надзвичайно чудове. Достатньо!

Історія про виноградну лозу – на мою думку – це про якість життя, про рясні плоди. Якість життя? Коли ми молоді, ми вимірюємо цю якість тим, що маємо, переважно модними і дорогими речами. Потім ми піддаємося спокусі вимірювати якість життя своїм банківським балансом, чим більше, тим краще.

Однак з роками я знаю, що тільки любов дає глибину і найвищу якість життя. Так було в житті Христа, так я намагаюся зробити і в своєму. Навіть більше, війна в Україні та доля моїх сестер і братів на берегах Дніпра пробуджує в мені любов. Любов не має сенсу, якщо вона відокремлена від страждань невинних людей, від бомб, що падають на беззахисні будинки, школи та вулиці. І вбивають жінок, чоловіків і дітей. Немає сенсу в любові, якщо ми закриваємо очі і вуха на Україну.

Нехай же така любов, що дарує рясне життя, наповнить нас усіх.

Ewangelia

Jezus powiedział do swoich uczniów:

«Ja jestem prawdziwym krzewem winnym, a Ojciec mój jest tym, który go uprawia. Każdą latorośl, która nie przynosi we Mnie owocu, odcina, a każdą, która przynosi owoc, oczyszcza, aby przynosiła owoc obfitszy. Wy już jesteście czyści dzięki słowu, które wypowiedziałem do was. Trwajcie we Mnie, a Ja w was będę trwać. Podobnie jak latorośl nie może przynosić owocu sama z siebie – jeśli nie trwa w winnym krzewie – tak samo i wy, jeżeli we Mnie trwać nie będziecie.

Ja jestem krzewem winnym, wy – latoroślami. Kto trwa we Mnie, a Ja w nim, ten przynosi owoc obfity, ponieważ beze Mnie nic nie możecie uczynić. Ten, kto nie trwa we Mnie, zostanie wyrzucony jak winna latorośl i uschnie. Potem ją zbierają i wrzucają w ogień, i płonie. Jeżeli we Mnie trwać będziecie, a słowa moje w was, to proście, o cokolwiek chcecie, a to wam się spełni. Ojciec mój przez to dozna chwały, że owoc obfity przyniesiecie i staniecie się moimi uczniami».

Sobota 27 kwietnia  2024

ДАВАЙТЕ СТАВАТИ СИЛЬНІШИМИ ДРУЗЯМИ

Субота 27 квітня 2024 року

Spotkałem znajomych w kawiarnianym ogródku, znają się od lat i przyjaźnią. Zapytałem co tam omawiają i nad czym dyskutują. Dostałem krótką odpowiedź:

– Zaprzyjaźniamy się.

– Przecież od dawna jesteście przyjaciółmi!

– Zaprzyjaźniamy się mocniej.

Więzi między nami nie są raz na zawsze, przyjaźń też może blaknąć i słabnąć. Warto zaprzyjaźniać się z ludźmi. Na nowo. Słuchać ich, rozumieć, wybaczać, przyjmować w swój świat.

Naprawdę nic lepszego nie mogę polecić na bardzo trudne, napięte i niepewne czasy.

Zaprzyjaźniajmy się z ludźmi. Zaprzyjaźniajmy mocniej.

Я зустрів друзів у кафе в саду, вони знають один одного багато років і дружать. Я запитала, про що вони там розмовляють і що обговорюють. Я отримав коротку відповідь:

– Ми друзі.

– Адже ви дружите вже дуже давно!

– Ми стаємо ще міцнішими друзями.

Узи між нами не є раз і назавжди, дружба також може зникати і слабшати. Варто дружити з людьми. Знаходити нових друзів. Слухати їх, розуміти їх, прощати їх, приймати їх у свій світ.

Я справді не можу порекомендувати нічого кращого для дуже складних, напружених і непевних часів.

Давайте дружити з людьми. Ставаймо сильнішими друзями.

Piątek 26 kwietnia 2024

МИР – НАЙКРАЩА ПОРАДА

П’ятниця 26 квітня 2024 року

Tylko bardzo pobożne dusze wiedzą, że dziś jest wspomnienie Matki Bożej Dobrej Rady. Wytrwali czciciele Marii wiedzą też, że czternaste wezwanie w Litanii Loretańskiej brzmi: „Matko Dobrej Rady, módl się za nami”. Na zdjęciu jest Jej obraz z kościoła pw. Świętego Ducha w Lublinie, gdzie służyłem kilkanaście lat. To bodaj jedyny wizerunek Marii, jaki znam, na których Ona uśmiecha się. Ma powody, została wybrana do wspaniałej przygody z Duchem Świętym.

Matki zwykle dobrze radzą swoim dzieciom, rozumiemy to dopiero gdy dorośniemy. Niedawno rozmawiałem z ukraińską matką, której syn zdecydował się iść na front, choć mógł tego uniknąć. „Idź – powiedziała – ja ci błogosławię i będę się modliła”.

Matko Dobrej Rady, dawaj dobre, najlepsze rady nam, Twoim dzieciom. Niech je przyjmą także ci, którzy podejmują decyzje o życiu ludzi i całych narodów, niech usłyszą Twoje wołanie o sprawiedliwy pokój.

Лише дуже побожні люди знають, що сьогодні вшановується пам’ять Матері Божої Доброї Поради. Постійні шанувальники Марії також знають, що чотирнадцятим проханням у Лоретській молитві є “Мати доброї поради, молися за нас”. Тут зображено її образ з костелу Святого Духа в Любліні, де вона є членом Пресвятої Родини. Костел Святого Духа в Любліні, де я служив кілька років. Це, мабуть, єдиний відомий мені образ Марії, на якому Вона посміхається. Вона має на це причини, вона була обрана для чудової пригоди зі Святим Духом.

Матері зазвичай дають добрі поради своїм дітям, ми розуміємо це лише тоді, коли виростаємо. Нещодавно я розмовляла з українською матір’ю, син якої вирішив піти на фронт, хоча міг би цього уникнути. “Іди, – сказала вона, – я тебе благословляю і буду молитися”.

Мати Доброї Поради, дай добрі, найкращі поради нам, твоїм дітям. Нехай їх отримають і ті, хто приймає рішення про життя людей і цілих народів, нехай вони почують твій заклик до справедливого миру.

Czwartek 25 kwietnia 2024

Świat jest w wielkiej przebudowie. Moim zdaniem rozpoczęła się wraz z atakiem na World Trade Center w Nowym Jorku (11 września 2001). Od tamtej pory nasilił się na niespotykaną skalę terroryzm, następnie przyszły wojny (Irak, Afganistan, Syria), wreszcie czas pandemii i w końcu najbliższa nam wojna w Ukrainie.

My, zwykli ludzie, nie mamy wpływu na wielkie wydarzenia. Stąd przychodzi pokusa, aby najwyżej przyglądać się rozwojowi sytuacji i czekać na skutki. To jednak sprawia, że inni przebudują ten świat, dając prymat walce, agresji, zemście i nienawiści.

Bardzo ważne jest, abyśmy nie pozostali obojętni. Pomimo nawału zła, możemy tworzyć inny projekt. Mamy w zasięgu wielkie moce. Zabrzmi banalnie, ale pamiętajmy, aby zło zwyciężać dobrem. Aby przebaczać. Życzliwie witać każdego dnia ludzi, z którymi żyjemy i idziemy przez życie. Codziennie komuś pomagać, choćby słowem pokrzepienia. Albo zrobić kanapki dla ubogich, jak na zdjęciu. I postępować drogami miłości. To alternatywna budowa, z nadzieją na lepszą przyszłość.

Środa 24 kwietnia 2024

І НЕМАЄ НІ УКРАЇНИ, НІ ПОЛЬЩІ

Середа 24 квітня 2024 року

Nawet nie denerwuję się na autora napisu, który dołączam dziś do tekstu. Albo jest smarkaczem szkolnym, podpuszczonym przez kogoś, albo rosyjskim szpionem, który wykonuje swoją antyukraińską robotę. Nie sądzę, że mógł to namalować Polak używający rozumu.

Na pewno przykro robi się Ukraińcom, mieszkającym w Lublinie i widzącym napis. Na pewno też treść zgodna jest z życzeniem Rosjan.

Nie ma takiego kraju jak Polska. Tak mogli sobie gratulować zaborcy pod koniec XVIII wieku oraz Niemcy po 1939 r.

Nie ma takiego kraju jak Ukraina. Jeśli tak będą mogli powiedzieć w przyszłości Rosjanie, to dlaczego nie mieliby następnie skwitować – Nie ma takiego kraju jak Polska.

Мене навіть не дратує автор підпису, який я сьогодні додаю до тексту. Або це шкільний сопляк, підбурюваний кимось, або російський шпигун, який виконує свою антиукраїнську роботу. Я не думаю, що це міг намалювати поляк, використовуючи свій розум.

Українцям, які живуть у Любліні і бачать цей напис, безумовно, сумно. Напевно, зміст також відповідає побажанням росіян.

Немає такої країни, як Польща. Так могли привітати себе поділювачі наприкінці 18 століття і німці після 1939 року.

Немає такої країни, як Україна. Якщо це те, що росіяни зможуть сказати в майбутньому, то чому б їм не відповісти: “Немає такої країни, як Польща”.

Wtorek 23 kwietnia 2024

ЗАЛИШАЙМОСЯ В ЄВРОПІ

Вівторок 23 квітня 2024 року

Wojciech Sławnikowic, wzywany jako św. Wojciech, ma dziś święto patronalne w Polsce, jest także czczony w Czechach i na Węgrzech. Jego misja, choć naznaczona męczeństwem, rozpoczęła w zasadzie naszą przynależność do Europy. Europy, którą kształtowała i spajała Ewangelia. Ta przynależność do świata chrześcijańskiego i europejskiego trwała przez prawie 800 lat, aż do końca XVIII w., kiedy dostaliśmy się po raz pierwszy pod panowanie rosyjskie (pruskie i austriackie zabory były znacznie mniej dotkliwe niż moskiewskie). Potem znowu, po 1945 r., kontrolowani byliśmy przez Moskwę.

Zaniepokoiły mnie ostatnio wyniki sondażu (prowadzonego w całej Europie), z którego wynika, że spada poparcie dla przynależności Polski do Unii Europejskiej i wynosi jedynie 51%. Potem jest duża grupa, dla której Unia jest obojętna i 11% mniejszość przeciwna obecności Polski w UE.

Po 1945 r., a zwłaszcza jak Europa zaczęła się jednoczyć, m.in. w formule Unii, nasz kontynent żyje w pokoju i coraz większym dobrobycie. Trzeba pamiętać, że wcześniej Europa była źródłem wielu wojen, w tym dwóch najbardziej krwawych, czyli światowych.

Do Unii chcą się dołączyć Ukraińcy i Gruzini, a jeśliby mogliby mieć głos, to także Białorusini. Bo Europa żyje w pokoju, doświadcza wolności, przynosi szczęście wielu ludziom.

Unia Europejska ma wiele słabych stron, ale jest wspaniałym projektem, który łączy ludzi i narody, tworzy wspólnotę żyjącą przyjaźnie i bratersko.

I pytanie na koniec – jeśli nie Europa, dziś w wersji Unii – to co? Naprawdę nie chciałbym, abyśmy znowu dostali się pod wpływy Kremla. Należę, wy także, do świata, który jest wolny i pełen dobra, jesteśmy dziedzicami św. Wojciecha, on wprowadził nas do niego, do Europy.

Святий Адальберт Славникович, відомий як святий Адальберт, має сьогодні день пам’яті в Польщі, а також вшановується в Чехії та Угорщині. Його місія, хоч і позначена мученицькою смертю, по суті започаткувала нашу приналежність до Європи. Європі, яка була сформована і пов’язана Євангелієм. Ця приналежність до християнського та європейського світу тривала майже 800 років, аж до кінця 18 століття, коли ми вперше потрапили під владу Росії (прусський та австрійський поділи були набагато менш жорстокими, ніж московський). Потім, після 1945 року, ми знову опинилися під контролем Москви.

Я був стурбований нещодавнім опитуванням (проведеним по всій Європі), яке показало, що підтримка членства Польщі в Європейському Союзі падає і становить лише 51%. Крім того, є велика група, для якої Союз є байдужим, і меншість у 11%, яка виступає проти присутності Польщі в ЄС.

Після 1945 року, і особливо після того, як Європа почала об’єднуватися, зокрема у формі Союзу, наш континент жив у мирі та зростаючому процвітанні. Слід пам’ятати, що раніше Європа була джерелом багатьох воєн, у тому числі двох найкривавіших світових воєн.

Українці та грузини хочуть приєднатися до Союзу, і якби вони могли сказати своє слово, то могли б і білоруси. Бо Європа живе в мирі, відчуває свободу і приносить щастя багатьом людям.

Європейський Союз має багато слабких сторін, але це чудовий проект, який об’єднує людей і народи, створює спільноту, що живе в дружбі і братерстві.

І питання на завершення – якщо не Європа, сьогоднішня версія Союзу – то що? Я б дуже не хотів, щоб ми знову потрапили під вплив Кремля. Я належу, і ви також, до світу, який є вільним і сповненим добра, ми є спадкоємцями святого Адальберта, він привів нас до нього, до Європи.

Poniedziałek 22 kwietnia 2024

БАЖАЮ ВАМ ВІРИ

Понеділок 22 квітня 2024 року

Widziałem w życiu już bardzo wiele, nawet rzeczy z pozoru niemożliwych. Towarzyszyłem (i nadal towarzyszę) ludziom wychodzącym z dramatycznych sytuacji. Znam mężczyzn tworzących nowe i piękne życie nawet po 20 latach spędzonych w  więzieniu. Znam kobiety, które po ponad 10 latach przeżytych w pustostanach i ziemiankach, zamroczonych alkoholem, dziś kwitnących w nowych relacjach ze swoimi bliskimi. Długo wyliczałbym znajomych, którzy pokonują skutecznie chorobę alkoholową lub narkotykową. Wszyscy ci ludzie uwierzyli w siebie, swoją siłę i nowe życie. Tak, nowe życie, bo życie może się cudownie odnawiać.

Widziałem też jak rozsypał się Mur Berliński, jak rozpadł się Związek Radziecki i Układ Warszawski. Nie wiem tylko czy to dobrze, że centrum stolicy Polski zdobi nadal Pałac Kultury i Nauki, prezent od Stalina, mnie ta statua drażni. Radzieckie czołgi wyprowadziliśmy z Polski, ale duch Stalina tkwi mocno w sercu polskiej stolicy.

Ponieważ widziałem dużo pięknych rzeczy niemożliwych, nie mam wątpliwości, że putinowska Rosja poniesie klęskę, jasne, nie wiem kiedy. Niestety jej kres okupiony jest – i będzie – setkami ukraińskich ofiar. Czego najbardziej potrzeba do zwycięstwa Ukrainy? Wiary! Tak, wiary! Może nie działa ona od razu, ale jest najpotężniejszą siłą, zdolną odmieniać losy ludzi i całych narodów.

Każdemu z was życzę wiary w pokonanie wszystkich rzeczy niemożliwych. Wiary!

Я багато чого бачив у своєму житті, навіть, здавалося б, неможливі речі. Я супроводжував (і досі супроводжую) людей, які виходили з драматичних ситуацій. Я знаю чоловіків, які творили нове і прекрасне життя навіть після 20 років ув’язнення. Я знаю жінок, які після понад 10 років життя в самозахопленнях і землянках, одурманені алкоголем, тепер процвітають у нових стосунках зі своїми коханими. Я міг би ще довго перераховувати знайомих, які успішно подолали хворобу, пов’язану з алкоголем чи наркотиками. Всі ці люди повірили в себе, свої сили і нове життя. Так, нове життя, бо життя можна чудесним чином відновити.

Я також бачив, як руйнувалася Берлінська стіна, як розпадався Радянський Союз і Варшавський договір. Я просто не знаю, чи добре, що центр польської столиці досі прикрашає Палац культури і науки, подарунок Сталіна, мене ця статуя дратує. Ми вивезли радянські танки з Польщі, але дух Сталіна залишається в серці польської столиці.

Оскільки я бачив багато прекрасних неможливих речей, я не сумніваюся, що путінська Росія зазнає поразки, звичайно, я не знаю коли. На жаль, її кінець куплений – і буде куплений – сотнями українських жертв. Що найбільше потрібно для перемоги України? Віра! Так, віра! Можливо, вона не спрацює відразу, але це найпотужніша сила, здатна змінювати долі людей і цілих народів.

Бажаю кожному з вас віри, щоб подолати все неможливе. Віри!

Kazanie na niedzielę 21 kwietnia 2024

МІСІЯ ТУРБОТИ ПРО ЛЮДЕЙ

Проповідь на неділю 21 квітня 2024 року

Dzisiejszy dzień zwany jest w tradycji Kościoła jako niedziela Dobrego Pasterza. Na zdjęciu bardziej przypominam kidnapera niż dobrego pasterza. Fotka jest sprzed dwóch lat, wykonana została pod ukraińskim konsulatem w Lublinie. O ile pamiętam, tę małą dziewczynkę, płaczącą, trzeba było szybko przenieść do samochodu, a potem przewieźć do mieszkania. Nikt się nie kwapił, więc przeniosłem – nieumiejętnie, co mi już wytykano – dziecko kilkaset metrów, a potem odwiozłem z matką do domu.

Obraz dobrego pasterza jest coraz bardziej obcy współczesnej mentalności, ale zawiera ważne przesłanie dla każdego z nas. Chrystus w opowieści o dobrym pasterzu mówi o „swoich” owcach, o które się troszczy. Czy macie „swoich” ludzi, o których myślicie, martwicie się, troszczycie? Misja dobrego pasterza to nic innego jak czynienie sobie bliskimi ludzi i umieszczenie ich w polu naszego zainteresowania, otoczenie ich troską. Nie jest to łatwe w czasach nachalnej promocji egoizmu i koncentracji na własnych sprawach.

Przypominam sobie, że kiedy niosłem dziewczynkę z fotografii, miałem poczucie, że ratuję ją od zimna i płaczu i przewożę w spokojne miejsce. To był „mój człowiek” w tamtej chwili, nie zrobiłem nic wielkiego, zrobiłem co powinienem. Tak zresztą staram się postępować wobec każdego, kto potrzebuje mojej uwagi, energii czy troski.

Сьогоднішній день у традиції Церкви відомий як Неділя Доброго Пастиря. На фото я більше схожий на викрадача, ніж на доброго пастиря. Фотографія дворічної давнини, зроблена біля українського консульства в Любліні. Наскільки я пам’ятаю, маленьку дівчинку, яка плакала, потрібно було швидко посадити в машину і відвезти на квартиру. Ніхто не захотів, тож я поніс дитину кількасот метрів – невміло, в чому мені вже дорікали, – а потім відвіз її з матір’ю додому.

Образ доброго пастиря стає все більш чужим для сучасної ментальності, але він містить важливе послання для кожного з нас. В історії про доброго пастиря Христос говорить про “своїх” овець, про яких він піклується. Чи є у вас “свої” люди, про яких ви думаєте, турбуєтесь, піклуєтесь? Місія доброго пастиря – це не що інше, як зробити людей близькими до нас і помістити їх у сферу наших інтересів, оточити їх турботою. Це нелегко в час настирливого просування егоїзму та зосередження на власних турботах.

Я пригадую, що коли я ніс маленьку дівчинку на фотографії, у мене було відчуття, що я рятую її від холоду і плачу і переношу в мирне місце. Це була “моя людина” в той момент, я не зробила нічого великого, я зробила те, що повинна була зробити. Насправді, саме так я намагаюся діяти по відношенню до всіх, хто потребує моєї уваги, енергії чи турботи.

Ewangelia

Jezus powiedział:

«Ja jestem dobrym pasterzem. Dobry pasterz daje życie swoje za owce. Najemnik zaś i ten, kto nie jest pasterzem, którego owce nie są własnością, widząc nadchodzącego wilka, opuszcza owce i ucieka, a wilk je porywa i rozprasza; najemnik ucieka, dlatego że jest najemnikiem i nie zależy mu na owcach.

Ja jestem dobrym pasterzem i znam owce moje, a moje Mnie znają, podobnie jak Mnie zna Ojciec, a Ja znam Ojca. Życie moje oddaję za owce. Mam także inne owce, które nie są z tej zagrody. I te muszę przyprowadzić, i będą słuchać głosu mego, i nastanie jedna owczarnia, jeden pasterz.

Dlatego miłuje Mnie Ojciec, bo Ja życie moje oddaję, aby je znów odzyskać. Nikt Mi go nie zabiera, lecz Ja sam z siebie je oddaję. Mam moc je oddać i mam moc je znów odzyskać. Taki nakaz otrzymałem od mojego Ojca».

Sobota 20 kwietnia 2024

ПРЕКРАСНА РОДИНА БОЖА

Субота 20 квітня 2024 року

Dużym sukcesem rosyjskiej agentury w Polsce jest szerzenie złych i fałszywych informacji oraz opinii na temat Ukraińców. Powoli zaczyna przyjmować się pogardliwe wyrażenie „Ukry” o naszych sąsiadach.

Kilka lat temu w dość poważnym gronie ktoś zaproponował mini ankietę – „Który naród lubimy najbardziej a który najmniej?”. Zanim przyszło mi odpowiedzieć, zdążyłem zreflektować się, że pytanie jest dla mnie kompletnie bezsensowne i niewłaściwe. Przypomniałem sobie, że znam kobiety i mężczyzn z ponad 100 narodów, na sześciu kontynentach. Nie mam ulubionego narodu i nie mam także narodu nielubianego. Określenie, że jakiś naród jest zły, jest kompletnie fałszywe.

Z mojej perspektywy – myślę, że jest zgodna z Ewangelią – liczą się ludzie, konkretne osoby. To oni są dobrzy i wspaniali, czasem mają jakieś wady i popełniają błędy, nie umiem powiedzieć o kimś, że jest totalnie zły. Siostry i bracia z Ukrainy są dla mnie osobami ze swoimi imionami i nazwiskami, nie ma dla mnie znaczenia, że są z Ukrainy. Mam przywilej znać bardzo wielu Ukraińców, wnieśli i wnoszą w moje życie i w życie Polski wiele dobra, dziękuję za to. A jeśli jakiś obywatel Ukrainy po pijanemu doprowadził do wypadku drogowego, to dokonał tego nie jako Ukrainiec, ale jako członek międzynarodowej kompanii pijaków. I niczym się nie różni od pijanego polskiego czy włoskiego kierowcy.

Dobrze, że mam wielką rodzinę bliskich ludzi z różnych narodów, cieszą mnie siostry i bracia z Ukrainy. Wielka i piękna Boża Rodzina!

Головним успіхом російської агентури в Польщі є поширення поганої та неправдивої інформації та думок про українців. Поволі починає вживатися презирливий вислів “вулики” про наших сусідів.

Кілька років тому в досить серйозній групі хтось запропонував провести міні-опитування – “Який народ нам подобається найбільше, а який найменше?”. До того часу, як я прийшла відповідати, я встигла переосмислити це питання як абсолютно безглузде і недоречне для мене. Я нагадала собі, що знаю чоловіків і жінок з більш ніж 100 націй на шести континентах. У мене немає улюбленої нації, але й немає нації, яка б мені не подобалася. Сказати, що якась нація погана – це абсолютно неправда.

З моєї точки зору – я думаю, що це відповідає Євангелію – саме люди, конкретні люди, мають значення. Саме вони є добрими і чудовими, іноді вони мають певні недоліки і роблять помилки, але я не можу сказати про когось, що він є абсолютно поганим. Сестри і брати з України для мене – це люди з їхніми іменами, для мене не має значення, що вони з України. Я маю привілей знати дуже багато українців, вони принесли і приносять багато добра в моє життя і життя Польщі, дякую їм за це. І якщо громадянин України п’яним спричинив дорожньо-транспортну пригоду, то він зробив це не як українець, а як член міжнародної компанії п’яниць. І він нічим не відрізняється від п’яного польського чи італійського водія.

Добре, що я маю велику родину близьких людей з різних народів, я щасливий, що маю сестер і братів з України. Велика і прекрасна Божа сім’я!

Piątek 19 kwietnia 2024

ЩО РОБИТИ У ВАЖКІ ЧАСИ

П’ятниця 19 квітня 2024 року

Wszyscy wiemy i czujemy, że czasy mamy trudne i niebezpieczne, a przyszłość nie wydaje się być lepsza. Najgorsze jest poczucie, że nic nie możemy zrobić, bo niewiele lub nic od nas nie zależy.

Jest kilka rzeczy, które możemy zrobić i zachęcam, żebyśmy je robili. Pierwsza, bardziej polubić, szanować i otworzyć się na ludzi. Wspólnota, więzy jedności, pozwalają bezpieczniej przechodzić przez napięcia i niepokoje. Druga, porzucić sprawy pstre i głupie a skoncentrować się na ważnych. Trzecia, mocniej zaufać Panu Bogu, wtedy otrzymujemy od Niego moc i silną nadzieję. Możemy naprawdę zrobić wiele.

Ми всі знаємо і відчуваємо, що часи зараз важкі та небезпечні, і майбутнє, здається, не стає кращим. Найгірше – це відчуття, що ми нічого не можемо зробити, бо від нас майже нічого не залежить.

Є кілька речей, які ми можемо зробити, і я заохочую нас робити їх. По-перше, більше любити, поважати і відкриватися людям. Спільнота, узи єдності дозволяють нам безпечніше рухатися крізь напруження і тривоги. По-друге, відпустити буденне і дурне і зосередитися на важливому. Третє – міцніше довіряти Господу Богу, тоді ми отримуємо від Нього силу і міцну надію. Ми справді можемо багато чого.